Обговорення творів
Пісні
Крім педагогічної та концертної діяльності Костянтин Казимір виявив схильність до компонування. Не навчався композиції, але був піаністом із музичною фантазією, багато акомпанував і любив музикувати – як було прийнято в київських салонах. Спів у той час був найважливішим, виступ відомого співака, презентація пісні з текстом модного поета вислуховувалося з найбільшим зацікавленням. І саме в цьому матеріалі Костянтин Казимір виявив себе непересічними здібностями. Компонував пісні для голосу в супроводі фортепіано до віршів відомих російських поетів, таких як Сємьон Надсон, Алєксєй Апухтін, Константін Роше, Лєонід Андрюсон і Алєксандр Пушкін. Збереглося десять пісень, поділених на чотири опуси, усі видані в 1910-1914 роках зусиллями видавництва Ґ. І. Індрішка, яке обслуговувало Російське музичне товариство від Києва, через Москву, до Баку. Прецедентом є пісня Мнє снілось вєчєрнєє нєбо, доповнена титулом Bezbrzeżna mi przestrzeń się śnila і підписана: «польські слова Генрик Зеленай». Автор польського перекладу походив із родини польських єванґелістів – як Маріа Зеленай, матір Костянтина Казиміра, тобто дружина померлого батька Родольфа. Історія та час розпорядилися так, що твори Костянтина Казиміра, що були видруковані, розпорошилися по Росії, Україні та по світі – важким був їх пошук, а деяких із них не знаємо дотепер. Найважливішими є його пісні, цей жанр визначаємо романсом, що має ліричний або драматичний характер, класичну, симетричну будову. Вони виростають із традиції російського романсу, а його відгалуження інколи називають «міським романсом», близьким до простих, емоційних пісень про кохання чи сум, призначених до аматорського виконання в домашньому салоні. Коріннями сягають глибоко – аж до романтичних пісень Чайковського. Від пісень, повних привабливості, як Зірка (Gwiazdka) чи Колискова Ніни, через драматичні та трагічні настрої У найчорнішу ніч моєї розпуки (W noc najczarniejszą mojej rozpaczy) чи Знову я сам (Znów jestem sam), аж до характерної музичної перлини Костянтина Казиміра Я тут, Інезілья (Jam jest, Ineziljo) – з вічним мотивом королівського кохання до гарної жінки низького стану, порушеним Пушкіним – відомим у російському пісенництві (Міхаїл Ґлінка був першим). Ця чудова іспанська серенада захоплює віртуозністю, ритмом і вогнем. На обкладинці нот Інезільї Костянтин Казимір написав присвяту: «своєму другові» вишуканим польським стилем, підтверджуючи своє вільне володіння польською мовою. Пісні Костянтина Казиміра мають розгорнену класичну тональну гармонію та багату фортепіанну фактуру, репрезентуючи російську пісню в її синтетичному, можна сказати, ідеалізованому вигляді, будуючи підстави до сучасної пісенної творчості Ґлієра, Ґлазунова чи Рахманінова. Не позбавлена також рис індивідуальності Реґамея, на що вказують розгорнена партія фортепіано або «вигаслі» коди напруги. Творчість Костянтина Казиміра, головним чином салонна, нав’язувала до атмосфери свого часу і культури салонів заможного міщанства Києва. Це підтверджують присвяти композитора: Е. І. Мусатова-Куліженко, М. В. Бочаров, М. М. Філімонов – відомі оперні співаки; баронеса Сімановська (Шимановська ?) – хресна мати його сина, А. С. Замков і Д. С. Замкова – син і донька київського лікаря, також дружина Лідія. Його пісні були витримані в дусі дореволюційної «чудової епохи» з нотою декадентства, часом екзальтації. Ще не розкривають трагізму, знищення і повної безнадії, яких пізнали пізніше герої київських салонів і весь той світ (див. I. Newerly. Zostało z uczty bogów. PIW 1988).
Єжи Станкевич, Двох Реґамеїв – батько й син, у книжечці «Regamey & Regamey» 2020 CD Polmic 162-163.
слухати:
(викон. Ольга Пасічник, Наталія Пасічник)
W noc najczarniejszą mej rozpaczy...[В глухую ночь моей печали]:
Bezbrzeżna przestrzeń mi się śniła [Мне снилось вечернее небо]:
Miłości, tylko jej [Любви одной любви]:
Kochaj, wierz i zachowaj nadzieję [Веруй люби и надейся]:
Astry [Астры]:
Gwiazdka [Звездочка]:
Znów jestem sam [Я вновь один]:
Kołysanka Niny [Колыбельная песня Нины]:
Znowu samotny [Снова один я]:
Jam jest, Ineziljo [Я здесь Инезилья]:
Фортепіанні твори
Два фортепіанні твори, вміщені серед пісень, – зручні приклади ліричної салонної мініатюри, видані, подібно як пісні, Ґ. І. Індрішкою. Ностальгічна Chanson triste присвячена згаданій баронесі «Mme Simanowsky», хресній матері Кості (хрещення відбулося в найдавнішій Десятинній церкві). Improvisation – це, радше, «імпровізаційна медитація» з плинною мелодичною течією в місці очікуваної віртуозності.
Єжи Станкевич, Двох Реґамеїв – батько й син...
слухати:
(викон. Наталія Пасічник)
Chanson Triste:
Improvisation:
Концерт для фортепіано фа-дієз мінор ор.21
слухати: (викон. Домініка Пешко, Радослав Ґоздзікоковський)
Твір є концертом для двох фортепіано з записом у 12-системному нотному папері: під партією першого фортепіано традиційно вказується партія другого. Це не є клавіраусцуг, що мало б означати, що партія першого фортепіано супроводжується другим фортепіано, і що місцями позначені входи оркестрових інструментів. Партія другого фортепіано автономна, вона однаковою мірою розробляє теми і розвиває двофортепіанну фактуру. Звичним для цієї епохи було виконувати твори для двох фортепіано: бувало, що це були такі «з акомпанементом фортепіано» та більш розвинені, наче для двох концертних фортепіано. У другому випадку дві партії записані на двох окремих системах, кожен у скрипковому та басовому ключах. Саме до цього типу концертів для двох фортепіано належить твір Реґамея. Allegro con spirito, з якого починається концерт переходить у Doppio movimento, та після середнього ритурнелю виливається у просторий Adagio, і завершується Presto possibile. Далі, частина друга в характері adagio: Andante cantabile, якого тему вводть друге фортепіано. Третя частина, III Finale, в темпі Allegro non troppo, на жаль, збереглася лише частково, єдині дві сторінки, на яких містяться 42 початкові такти. Знайдена партитура Концерт фа-дієз мінор дозволяє заново подивитися на творчість Константіна Казимира Реґамея. На відміну до невеликих салонних форм його ранніх фортепіанних творів, які вже свідчили про мелодичний талант і відчуття малої інструментальної форми, Фортепіанний концерт, який був створений майже 20 років пізніше, рокриває зрілого композитора, який використовує складну і витончену фортепіанну фактуру, яка не цурається віртуозних піаністичних ефектів, яка міститься у традиції пізньоромантичного піанізму. Пам’ятаймо, що композитор був віртуозом фортепіано. Однозначно новішою за типом є гармонійна матерія твору, в цей період дуже популярної тональності фа-дієз мінор, сильно хроматизована, з рясним використанням хроматизованих восьминотних акордів і частих модуляцій. Густота піаністичної фактури та її імпульс і гармонійна насиченість стилістично наближує концерт Реґамея до творів молодого Рахманінова чи навіть Глієра, якому присвячується. Виразно видно стилістичні зв’язки з російським музичним колом першої чверті 20-го століття. На превеликий жаль, не збереглася третя частина концерту, його фінал, на якого знайдення навряд чи можемо розраховувати. Тим не менш ознайомлення з двома повними частинами відкриває вже іншу перспективу київського доробку Реґамея. У цьому нас переконує безпосередній, живий контакт з цією музикою, що стало можливим завдяки світовій прем’єрі, яка відбулася декілька місяців після знайдення рукопису під час 23 Міжнародних днів музики краківських композиторів, 18 червня 2011 року у Концертному залі Академії музики ім. Христини Мошуманської-Назар. Виконавцями були видатні молоді піаністи з Кракова: Марек Шлезер і Міхал Дзяд, відомі з великої концертної практики. Концерт Реґамея був дуже добре прийнятий і сподобався фестивальній публіці, яка була переконана, що їхнє знання про таку привабливу музику досі були недостатніми.
Єжи Станкевич, Забута постать...